Всі ми рано чи пізно вступаємо у доросле життя. Але є окремі особи, яких влаштовує роль підлітка у дорослому віці. Вирішити цю проблему — це не означає вбити дитину.
Що таке синдром Пітера Пена і як він проявляється
Що таке синдром Пітера Пена? Така особливість характерна для дорослих людей, які буквально залишаються дітьми в 30, 40 або 50 років. Психологи говорять про їхню емоційну незрілість, дитячу поведінку та погляд на світ.
Назву синдрому на ім’я персонажа дитячої казки Джеймса Баррі дав американський психолог Ден Кайлі в 1983 році в книзі «Чоловіки, які так і не виросли». Ще раніше архетип «вічного хлопчика» окреслив психолог та психотерапевт Карл Густав Юнг. В останні роки для позначення таких людей використовують неологізм “кідалт” (kid – дитина, adult – дорослий).
У казці Пітер Пен живе безтурботним життям хлопчика. Він втік від батьків на острів, щоб ніколи не стати дорослим. Хлопчик наданий сам собі і нізащо не відповідає. Його життя сповнене захоплюючих пригод. Здавалося б, дорослі не можуть так жити. А ось і можуть! Вони мають синдром Пітера Пена.
Головна риса кідалтів — уникнення реальності, де, на їхню думку, від них нічого не залежить. Навіть не варто щось починати, все одно не вийде. У вигаданому ж світі вони герої. Тому такі люди безперервно сидять в комп’ютерних іграх, люблять розваги і схильні до різних залежностей, наприклад шопоголізму, ігроманії.
Люди з синдромом Пітера Пена мають такі особливості характеру і поведінки:
- Імпульсивність, емоційність. Вони швидко захоплюються, але швидко здуваються. Як правило, ці люди не мають постійної роботи, перебиваються тимчасовим заробітком або взагалі мешкають за рахунок родичів. Щоденні рутинні обов’язки для них. Вони готові робити лише те, що їм подобається.
- Уникають відповідальності. Зобов’язання для них – це контроль та обмеження свободи. Тому вони не мають тривалих стосунків: або самотні, або легко змінюють партнерів, тому що довгий зв’язок здається їм нудним.
- Не впевнені в собі. Через свою неспроможність відчувають невпевненість у спілкуванні з людьми. Щоб це компенсувати, велике значення надають своєї зовнішності та схильні перебільшувати свої здібності.
- Звинувачують інших у своїх невдачах. Вони не здатні приймати важливі рішення самостійно, безвідповідальні, тому в помилках ніколи не визнають своєї провини, а від проблем просто втікають.
- По-дитячому жорстокі та егоцентричні. Вони ніби не розуміють почуттів інших людей, часто ображають близьких, не помічаючи цього, не поважають переживання матері. Без жодного сорому використовують інших у своїх цілях, не надаючи цьому ніякого значення.
Це тіньова частина кідалтів. Але є і світла: з ними не скучиш. Вони невтомні шукачі пригод, мрійливі, креативні, оригінальні, здатні бачити чудове в повсякденних речах і не звертають уваги на умовності. Справжні приклади кідалтів: Пітер Пен, маленький принц Антуана де Сент-Екзюпері, Вольфганг Моцарт.
Як взяти під контроль синдром Пітера Пена
Поява синдрому Пітера Пена пов’язана з особливостями виховання. У цьому винна гіперопіка батьків та придушення волі дитини. Якщо почуття малюка нікого не цікавлять, йому не дають виявляти свої бажання та приймати рішення, він стає безпорадним та безвільним, не усвідомлює свої потреби. Єдиний порятунок від контролю — світ ілюзій, у якому на довгі роки й застрягає дитина.
Бажання повернутися в дитинство виникає у дорослих людей, у яких воно було важким, із жорстоким поводженням. Їм хочеться надолужити втрачене, вести безтурботне життя підлітка. Яскравим прикладом є поп-король Майкл Джексон. Недарма він назвав свій маєток Неверленд і носив костюм Пітер Пена.
Важливо усвідомити проблему
Як вилікувати синдром Пітера Пена? Цей синдром неможливо вилікувати лише зусиллями з боку батьків, партнера, друзів. Не допоможе і психолог, якщо людина сама не усвідомлює проблему та не захоче її вирішити.
Це можна зробити загальними стараннями. Щоб усвідомлення прийшло, друзям та родичам важливо вибрати правильну стратегію поведінки: не підігравати та не потурати ролі дитини, а схиляти до почуття реальності.
Спустити на землю у відвертій розмові
Відверто поговоріть з дорослою дитиною, поясніть, що все життя так не може продовжуватися, дорослішання — природний процес, у якому багато позитивних сторін.
Можна любити мультфільми, комікси та подорожі, носити молодіжний одяг, але при цьому треба навчитися приймати рішення, фінансово забезпечувати себе та контактувати із соціумом не з позиції дитини, а дорослої відповідальної людини. До того ж, фінансова стабільність дасть можливість подорожувати, здійснювати свої бажання і не залежати від інших.
Перестати фінансувати
Поясніть, що ви не зобов’язані утримувати його або її, і платити за свої розваги та життєві потреби кидалту доведеться своїми грошима. Допоможіть у пошуку хорошої роботи, запропонуйте кілька варіантів. Підтримуйте морально, але не матеріально, хваліть найменші успіхи, вселяйте віру в себе. Підключіть психолога.
Вирішити проблему із залежністю
Якщо людина схиблена на комп’ютерних іграх, то поява роботи частково вирішить цю проблему. Якщо вже сформувалася стійка залежність, тоді необхідно звернутися до фахівця. Те саме стосується й інших залежностей. Якщо вони пов’язані з безрозсудним витрачанням грошей, тут не обійтися без допомоги психолога.
Важливо, щоб друзі та родичі не вирішували проблеми, що виникають через його залежність, у тому числі й фінансові. Нехай вчиться відповідати за свої вчинки сама.
Людина із синдромом Пітера Пена має зрозуміти, що ніхто, крім нього, не зможе взяти під контроль його життя. Свобода – це і є особиста відповідальність.
Якщо ви в душі дитина, а насправді доросла людина, що відбулася, — це чудово. Але якщо внутрішня дитина керує вашим життям у 40 років, це вже перебір. Час виходити з дитинства, щоб жити повноцінно та гармонійно.
